От партнеров

Заказать работу

От партнёров


Счетчики
    Желаете получить информацию о том, где можно найти и СКАЧАТЬ не отходя от своего компьютера бесплатные журналы, обзоры, научные и аналитические статьи, статистические данные, книги, учебники, официальные документы государственных органов? Тогда воспользуйтесь нашим новым сервисом "Полезная ссылка"!

    Как это работает? Очень просто! Вы получаете полезную ссылку, нажав на которую, скачиваете документ с первоисточника в электронном виде.

Поиск рефератов на Linksdir.com.ua!
Раздел каталога

Научные статьи и авторефераты диссертаций по медицине

Название

Вибір методу повторної операції у хворих з пізніми ускладненнями аорто-стегнових реконструкцій при облітеруючих захворюваннях : Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.01.03 / А.Б. Шестакова; Запоріз. мед. акад. післядиплом. освіти. — Запоріжжя, 2005. — 20 с. — укp.

Коротко

Вибір методу повторної операції у хворих з пізніми ускладненнями аорто-стегнових реконструкцій при облітеруючих захворюваннях

СсылкаСкачать в архиве
Добавлено2008-10-30 19:46:04

Запорізька медична академія післядипломної освіти


На правах рукопису


ШЕСТАКОВА Анжеліка Борисівна



УДК 616.137-007.271-031.38-089-06-036.8]-089.193.4


ВИБІР МЕТОДУ ПОВТОРНОЇ ОПЕРАЦІЇ У ХВОРИХ З ПІЗНІМИ УСКЛАДНЕННЯМИ АОРТО-СТЕГНОВИХ РЕКОНСТРУКЦІЙ ПРИ
ОБЛІТЕРУЮЧИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ


14.01.03 - хірургія




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук











Запоріжжя - 2005






Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету МОЗ України,
м. Запоріжжя

Науковий керівник доктор медичних наук, професор Губка Олександр Вікторович,

Запорізький державній медичний університет МОЗ України,

професор кафедри госпітальної хірургії


Офіційні опоненти

доктор медичних наук, професор

Дрюк Микола Федорович,

Інститут хірургії та трансплантології АМН України, завідувач відділом мікросудинної та пластичної хірургії


доктор медичних наук, професор

Кліменко Володимир Микитович,

Запорізький державній медичний університет МОЗ України,

завідувач кафедри факультетської хірургії і онкології


Провідна установа Львівський національний медичний університет

ім. Данила Галицького МОЗ України,

кафедра шпитальної хірургії


Захист відбудеться “ 21 ” грудня 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 17.600.01 при Запорізькій медичній академії післядипломної освіти

(69096, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 20)


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Запорізької медичної академії післядипломної освіти (69096, м.
Запоріжжя, бул. Вінтера, 20)



Автореферат розісланий “ 19 ” листопада 2005 р.


Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 17.600.01

кандидат медичних наук, доцент С.Є. Гребенніков



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Реконструктивні операції на аорто-стегновому сегменті є одними з найпоширеніших в
ангіохірургії (А.Б. Доміняк, 1997; І.І. Кобза й співавт., 2001; В.Е. Мамаев, 2003). Розвиток реконструктивної
хірургії аорто-стегнового сегмента привів до виникнення ряду патологічних станів, безпосередньо пов'язаних із
шунтувальними операціями, таких як тромбози протезів і зони артеріальних реконструкцій, кровотечі, інфікування
протезів, аневризми анастомозів, реоклюзії судин. За даними Ю. В. Белова (1999), В. Н. Богдана (2000),
частота цих ускладнень становить 23 – 42 % з летальністю 4 – 12 %.

На думку авторів, в 75 – 87 % пацієнтів тромбоз бранші аорто-стегнового протеза супроводжується
розвитком критичної ішемії кінцівки, а в 7 – 13 % хворих відзначається гострий перебіг захворювання. В 20 –
32 % випадків зустрічається тромбоз усього аорто-стегнового шунта (И.И. Затевахин, 1996; А.В. Покровський,
1997; И.И. Сухарев, 2000).

Одним з тяжких ускладнень реконструктивних операцій є псевдоаневризма анастомозу. За даними різних
авторів, частота їхнього розвитку становить від 1 до 29 % і не має тенденції до зниження (В.Н. Макаров, 2000;
В.Е. Тюкачев, 2000). Дослідники відзначають, що в структурі всіх ускладнень псевдоаневризми займають від 2,4
до 23,7 % залежно від строку первинної імплантації судинного протезу (А.В. Покровський, 1997; В.Е. Тюкачев,
2000). Частіше в клінічній практиці спостерігаються псевдоаневризми дистального анастомозу - 3,2 - 13,3 %
випадків (А.Б. Доміняк, 1997).

Віддалені результати операцій на аорто-стегновому сегменті є недостатньо задовільними. П'ятирічна
прохідність шунтів становить від 52,3 до 92,1 %, десятилітня - 44,7 - 89,9 %, п'ятнадцятирічна - 22,1 % (Л.
Давидович, 1999).

Згідно з даними В. Е. Мамаева (2003), частота збереження кінцівки через 5 років - 58,2 - 93,2 %,
через 10 років - 22,8 - 86,1 %. П'ятирічна виживаність хворих після аорто-стегнових реконструкцій - 23,7 – 77
%, десятирічна - 33,6 – 54 %.

При аналізі результатів повторних реконструктивних втручань на аорто-стегновому сегменті було
встановлено, що дотепер маловивченими залишаються причини виникнення пізніх ускладнень після первинних

См. также:
  • Вибір терміну і методу операції при відновленні безперервності товстої кишки

             Наведено теоретичне обгрунтування та результати практичного вирішення задачі сучасної хірургії, спрямованого на хірургічну реабілітацію хворих з колостомою шляхом оптимізації терміну та методу операції. Установлено, що відновлення моторики після відновного етапу залежить від тривалості періоду ізольованого функціонування петлі, що призводить до кукси прямої кишки (ПК). Відзначено, що особливостями морфологічної структури відключеного відділу товстої кишки (ТК) у хворих з колостомою є розвиток на тлі хронічного запалення атрофічних, склеротичних та мікроциркуляторних порушень, прогресуючих за умов існування стоми. Колостома погіршує фізичні, психічні, соціальні показники якості життя. Вибір способу відновлення безперервності ТК залежить від довжини кукси ПК та топографо-анатомічних взаємовідносин органів у малому тазі та повинен бути індивідуальним. Оптимальним терміном проведення реконструктивно-відновної операції є термін 3 місяці, який проходить за умов мінімального дисбіозу та морфологічних змін, забезпечує кращі умови для відновлення періодичної моторної діяльності, більш швидкого відновлення фізичної та соціальної активності, емоційно-психологічного статусу, вірогідно покращує якість життя хворих.

  • Сучасні принципи хірургічного лікування пізніх тромбозів аорто-стегнових протезів

             Розглянуто питання хірургічного лікування хворих з пізніми тромбозами аорто-стегнових протезів. Встановлено кореляцію причин і характеру клінічного перебігу рецидиву ішемії нижніх кінцівок з окремими клініко-анамнестичними факторами, особливостями первинної реконструкції, показниками регіонарної гемодинаміки. Визначено діагностичну цінність дуплексного ультразвукового сканування та доведено можливість самостійного застосування даного методу для оцінки операбельності та визначення хірургічної тактики. Встановлено переваги реконструкції дистального анастомозу шляхом інтерпозиції вставки з протезу з реваскуляризацією глибокої артерії стегна без виділення попереднього анастомозу. Розроблено новий спосіб реконструкції дистального анастомозу у разі дифузного ураження глибокої артерії стегна у випадку потреби додаткового стегново-дистального шунтування. Уточнено показання та доведено доцільність профілактичної каротидної ендартеректомії у хворих з пізніми тромбозами аорто-стегнових протезів. Виявлено, що використання комплексної діагностично-лікувальної тактики сприяє покращанню безпосередніх позитивних результатів (до 90,8 %) і зменшенню необхідності проведення високих ампутацій (до 6,1 %). Встановлено показники кумулятивної прохідності та збереження кінцівок, що складали 81,4 % і 85,6 % на перший рік та 56 % і 67,8 % на п'ятий рік спостереження.

  • Вибір об'єму і методу операції при виразковій хворобі шлунка в залежності від наявності і вираженості диспластичних змін епітелію слизової оболонки

             Проаналізовано результати хірургічного лікування 175-ти хворих на виразкову хворобу шлунка залежно від наявності та вираженості диспластичних змін епітелію слизової оболонки. Вивчено характер диспластичних змін шлунка у разі виразок шлункової локалізації. Встановлено, що вони у 72 % випадків супроводжують дану патологію. Виявлено зворотний зв'язок диспластичних змін епітелію слизової оболонки та бактеріального обсіювання. Розроблено та обгрунтовано алгоритм адекватного вибору об'єму та способу операції за різних типів шлункових виразок з урахуванням наявності та вираженості диспластичних змін епітелію слизової оболонки. Удосконалено та запатентовано два способи хірургічного лікування виразкової хвороби шлунка I типу, яка супроводжується важкою дисплазією епітелію слизової оболонки, та сегментарно-корпоральну резекцію шлунка зі збереженням пілороантрального відділу з висіченням дуоденальної виразки, дуоденопластикою та селективною проксимальною ваготомією у разі II типу виразки шлунка. Порівняльний аналіз віддалених результатів різних типів оперативних втручань внаслідок шлункових виразок у світлі оцінки якості життя показав доцільність органощадних оперативних втручань у разі I - II типів виразки шлунка, з відмінними та добрими післяопераційними результатами у 96,2 % випадків.

  • Обгрунтування методики малоінвазивної десимпатизації при облітеруючих захворюваннях судин кінцівок

             Обгрунтовано вибір методики малоінвазивної десимпатизації для лікування хворих з облітеруючими захворюваннями судин кінцівок шляхом морфологічного порівняння змін видалених паравертебральних симпатичних гангліїв після дії різних деструктивних чинників. З використанням методу експериментального моделювання встановлено необхідну мінімальну кількість симпатиколітика. Проведено порівняльну характеристику клінічних результатів малоінвазивної паравертебральної комп'ютерно-томографічно (КТ) керованої десимпатизації 70 %-им етиловим спиртом і типової оперативної симпатектомії у лікуванні облітеруючих захворювань судин кінцівок. Запропоновано методику пункційної регіонарної КТ-керованої малоінвазивної десимпатизації 70%-им етиловим спиртом з використанням розробленого стереотаксичного пристрою.

  • Вибір методу післяопераційного знеболювання у хворих, оперованих на щитовидній залозі

             Дисертацію присвячено питанням обгрунтування та впровадження до практики застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) у вигляді монотерапії з метою знеболення у післяопераційному періоді після струмектомії, які мають виражені аналгетичні можливості та більш безпечне застосування, ніж традиційна терапія анальгіном. Проведено комплексний порівняльний аналіз і вивчено закономірності змін соматичного та психофізіологічного статусів, динаміки больового синдрому, біогенних амінів у хворих після струмектомії на тлі застосування для знеболення НПЗП різних груп. Доведено й обгрунтовано перевагу застосування мовалісу та солпадеїну для знеболювання у післяопераційному періоді після струмектомії. Виявлено основні та допоміжні критерії ефективності знеболювання під час застосування НПЗП.

  • Артеріальне русло нижніх кінцівок в нормі та облітеруючих захворюваннях (ангіографічне і патоморфологічне дослідження)

    : Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.03.02 [Електронний ресурс] / В.Б. Фік; Львівський держ. медичний ун-т ім. Данила Галицького. — Л., 1998. — 16 с. — укp.

  • Вибір методу хірургічного лікування гастродуоденальних виразок у хворих з високим ризиком остеопорозу

             Наведено результати дослідження структурно-функціонального стану кісткової тканини, мінерального обміну, ендокринної системи хворих на виразкову хворобу (ВХ) й оперованих з застосуванням методів органозберігальних і органощадних операцій резекцій шлунка за Більрот-I і Більрот-II. Встановлено, що у хворих на ВХ ступінь ураження кістової тканини залежить від тривалості хвороби. Виявлено, що після резекції шлунка за Більрот-I і Більрот-II нормальний стан кісткової тканини зберігається у кожного четвертого та кожного третього оперованого хворого. Доведено, що після органозберігальних і органощадних операційних втручань у 60,6 % оперованих кісткова тканина зберігається в нормі. Встановлено, що після операційного лікування хворих на ВХ у віддаленому післяопераційному періоді порушується функція гіпофізарно-тиреоїдної системи та статевих залоз. В експерименті на білих щурах, у яких моделювали резекцію шлунка за Більрот-I та Більрот-II і селективну проксимальну ваготомію, після резекційних методів виявлено структурні зміни стінки шлунка та дванадцятипалої кишки, а також виражені зміни остеоморфометричних показників стану кісткової тканини. Запропоновано алгоритм вибору оптимального методу хірургічного лікування хворих на ускладнені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки на тлі остеопенічного синдрому.

  • Повторні операційні втручання у стегново-підколінно-гомілковому сегменті при облітеруючих захворюваннях артерій нижніх кінцівок

             Наведено результати діагностики та хірургічного лікування реоклюзій стегново-підколінно-гомілкового сегмента. Визначено основні причини виникнення та частоту реоклюзій стегново-підколінно-гомілкового сегмента у ранньому та пізньому післяопераційному періодах. Проведено порівняльний аналіз радіонуклідних та ангіографічних методів діагностики. Запропоновано внутрішньоартеріальну ізотопну ангіографію нижніх кінцівок. На підставі результатів ангіографічних досліджень виділено 5 типів ураження артерій стегново-підколінно-гомілкової ділянки, наведено класифікацію уражень за реоклюзії. Вивчено безпосередні та віддалені результати хірургічного лікування ранньої та пізньої реоклюзії. Проведено порівняльний аналіз прохідності шунтів та збереження кінцівок після первинних і повторних операцій. Розроблено алгоритм вибору способу повторного хірургічного лікування у разі рестенозів і реоклюзій стегново-підколінно-гомілкового сегмента, залежно від ураження шляхів припливу та відпливу, який дозволив знизити кількість ампутацій, підвищити відсоток збережених кінцівок і покращити якість життя пацієнтів.

  • Вибір малоінвазивного методу хірургічного лікування ускладненого холелітіазу у хворих з високим операційним ризиком

             Уперше науково обгрунтовано диференційоване застосування й ефективність основних інтегральних функціональних показників кардіореспіраторної системи (фракції викиду, ступеня легеневої недостатності) та рівня ендогенної інтоксикації, з розподілом на компенсований і декомпенсований типи, що визначають вибір і послідовність оперативних втручань у хворих з ускладненим холелітіазом і високим операційно-анестезіологічним ризиком, особливо в осіб з декоменсацією, які вимагають усунення тільки домінувального усладнення основного захворювання. Розвинуто й удосконалено диференційоване застосування мінімального правостороннього транспектрального лапаротомного доступу для виконання холецистектомії у хворих з високим операційно-анестезіологічним ризиком як альтернативу використовуваній традиційній лапаротомії, зокрема за різних видів конверсій лапароскопічного способу видалення жовчного міхура. Обгрунтовано ефективність диференційованого підходу з використанням регіонарних методів (субплевральної аналгезії, епідуральної анастезії) за схеми інтра- та післяопераційного знеболювання у хворих з ускладненим холелітіазом і поліморбідністю, зумовленою переважно серцево-судиними захворюваннями.

  • Вибір індивідуального методу хірургічного лікування хворих на перфоративну гастродуоденальну виразку, ускладнену перитонітом

             Встановлено, що в пацієнтів з хімічною фазою перитоніту пригнічення клітинного імунітету має тимчасовий характер: вже з 5-ї доби після операції спостерігається тенденція до відновлення кількості Т-лімфоцитів та їх проліферативної активності. Розвиток бактеріального перитоніту призводить до тривалого зменшення кількості CD3 та CD4 лімфоцитів, їх проліферативної здатності та зростання рівня циркулюючих імунних комплексів. У пацієнтів з перфорацією виразки та перитонітом спостерігаються виражені деструктивні зміни клітин шлунка та пілородуоденальної зони, особливо міоцитів шлунка та ультраструктури мікроциркуляторного русла. Визначено прогностичні чинники летальності, а також чинники віддаленого прогнозу після операцій за різними методиками. Розроблено індивідуальну лікувально-реабілітаційну тактику у разі перфорації виразки. Запропоновано методики дуоденопластики та зашивання проривного отвору виразки, заходи щодо профілактики окремих післяопераційних ускладнень.

  • Вибір показань та методів ортодонтичної корекції оклюзійних порушень при захворюваннях пародонту

             Роботу присвячено питанням лікування вторинних деформацій зубних рядів, які розвинулись внаслідок захворювань пародонту. Обстежено 1029 чоловік віком від 19 до 70 років. У 12,93% випадках відмічено деформації. Визначено показання до ортодонтичного лікування вторинних деформацій зубних рядів. Проведено ортодонтичне лікування вторинних деформацій у 153 чоловік і встановлено оптимальні терміни корекції. Розглянуто зміну рухливості зубів, глибини пародонтальних кишень, стан слизової оболонки та кісткової тканини альвеолярного відростку, витривалості пародонту до вертикальних навантажень, виконано оклюзіографічне дослідження в період проведення ортодонтичного лікування. Встановлено, що після ортодонтичного лікування вторинних деформацій зубних рядів, зуби розташовуються у правильному анатомічному положенні, мають максимальну кількість оклюзійних точок, а також створюються умови для зменшення функціонального навантаження на окремі зуби та рівномірного розподілу жувального тиску.

  • Вибір методу хірургічного лікування гемангіом печінки

             На значному клінічному матеріалі (проведено обстеження 143-х пацієнтів) досліджено особливості форм гемангіоматозу печінки, локалізації та розповсюдженості патологічного процесу. Виділено три групи пацієнтів: 110 (76,9 %) - з поодинокими (солітарними) гемангіомами, 26 (18,2 %) - з множинно-вогнищевою формою гемангіоматозу (від 2 до 4-х новоутворень в одній або двох долях печінки діаметром не менше 3 - 4 см, розмірами найбільшого вузла не менше 5 см), 7 (4,9 %) - з тотальним ураженням органа. Встановлено безпосередній вплив даних ознак на вибір хірургічної тактики. Здійснено оцінку методів лікування на основі аналізу інтра- та післяопераційних ускладнень, доведено пріоритетність виконання анатомічної резекції та енуклеації гемангіоми. Обгрунтовано показання щодо виконання кожного виду оперативного втручання та застосування комбінованих методів лікування, зокрема мініінвазивних. Встановлено, що розроблений алгоритм лікування гемангіоматозу печінки сприяє зменшенню частоти інтра-, післяопераційних ускладнень до 12,3 %, а летальності - до 0,7 %.

  • Вибір методу відкритої пластики двобічних пахових гриж

    : автореф. дис... канд. мед. наук: 14.01.03 [Електронний ресурс] / Микола Володимирович Манойло; АМН України; Інститут хірургії та трансплантології. — К., 2006. — 20 с. — укp.

  • Вибір методу лікування перфоративної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки

             Дисертація присвячена питанням хірургічного лікування перфоративної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Визначений характер запально-деструктивних змін парієтальної і вісцеральної очеревини в різні строки від моменту перфорації. Встановлений вплив тяжкості ендогенної інтоксикації на частоту післяопераційних ускладнень та летальність. Проведено кількісний і якісний аналіз мікрофлори ексудату черевної порожнини. Досліджені частота і тяжкість порушень гемодинаміки. На основі одержаних результатів запропоновані засоби удосконалення хірургічної тактики лікування хворих з перфоративною виразкою. Доведена можливість виконання радикальних операцій у строки до 10 год з моменту перфорації. Обгрунтована необхідність обов'язкового видалення виразкового субстрату.

© 2007-2018 vbs.com.ua