Научные статьи и авторефераты диссертаций по медицине

Клініко-морфологічна характеристика ураження нирок при інфекційних захворюваннях та нефропатіях бактеріальної і вірусної етіології (клініко- експериментальне дослідження) : автореф. дис... канд. мед. наук: 14.01.06 / С.О. Павлюк; Держ. установа "Ін-т урології АМН України". — К., 2009. — 16 с. — укp.

Клініко-морфологічна характеристика ураження нирок при інфекційних захворюваннях та нефропатіях бактеріальної і вірусної етіології (клініко- експериментальне дослідження)

• Особливості екскреторно-токсичного безпліддя при хронічному простатиті бактеріальної, трихомонадної, хламідійної і бруцельозної етіології (клініко-експериментальне дослідження)

           Проаналізовано особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя у чоловіків під час хронічного бактеріального простатиту, трихомоніазу, хламідіозу, бруцельозу. Визначено взаємозв'язок патоспермії з нейрогуморальними та імунними порушеннями, печінковим і нирковим комлексом. Досліджено особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя залежно від етіології, що виявляються в різному ступені залучення органів і систем у патологічний процес. Відзначено, що зміни спермограми олігоастенотератозооспермії різної виразності є загальними для даного захворювання. Доведено, що хронічний простатит (бактеріальної, хламідійної, трихомонадної, бруцельозної) етіології призводить до зниження запліднювальної здатності еякуляту у результаті сполученого порушення складових репродуктивної функцій: гепотобіліарної системи, ендокринного статусу та розвитку вторинного імунодефіциту. Розроблено трьохетапне обстеження та лікування хворих на екскреторно-токсичне безпліддя, зокрема, діагностика та припинення запального процесу зі санацією статевих органів, діагностика і корекція всіх складових репродуктивної функції, стимуляція сперматогенезу.
  
  

• Патогенетичне значення порушень лімфатичної системи при обструкції верхніх сечових шляхів і запальних захворюваннях нирок та їх лікування (клініко-експериментальне дослідження)

           Уперше встановлено патогенетичну значушість порушення відтоку лімфи у розвитку запального процесу нирки, некротичного папіліту та розроблено експериментальну модель пієлонефриту, головним чинником якого є порушення відтоку лімфи від нирки. Експериментально показано визначальну роль змін цього відтоку у розвитку сполучної тканини навколо кровоносних судин паренхіми з облітерацією внутрішньоорганних лімфатичних судин і формуванні склерозу нирки. Доведено, що лігування лімфатичних судин нирки призводить до розвитку у ділянці воріт нирки фіброзно-склеротичного процесу (педункуліту), який є додатковим екстраренальним чинником погіршення лімфодинаміки. З'ясовано, що у експериментальних тварин на фоні лімфостазу та внутрішньовенного введення культури бактерій порушується азотовидільна, водовидільна й електролітовидільна функції нирки, що супроводжується підвищенням активності маркерів деструкції - цитоплазматичних, лізосомальних ферментів і рівня глікозаміногліканів сечі. Розроблено експериментальну модель піонефрозу, головним чинником якого є поєднане хронічне порушення відтоку лімфи та пасажу сечі від нирки за умов інфікування. Доведено, що у хворих з гострою обструкцією верхніх сечових шляхів і запальними ускладеннями порушуються загальна та регіонарна лімфодинаміка нирки. Показано, що препарати з лімфостимулювальною властивістю у хворих з гострою обструкцією верхніх сечових шляхів і запальними захворюваннями підвищують загальну та регіонарну лімфодинаміку нирки. Розроблено новий методичний підхід до хірургічного лікування гнійних форм пієлонефриту зі збереженням поверхневої лімфатичної системи фіброзної капсули нирки, що дозволило зберегти анатомо-фізіологічну цілісність нирки, покращити функціональний стан і лімфодинаміку нирки та зменшити інтоксикацію організму хворого. Доведено, що хірургічне втручання зі збереженням поверхневої лімфатичної системи фіброзної капсули нирки та проведення лімфостимулювальної терапії дозволили підвищити показники імунітету хворих, що позитивно вплинуло на ефективність лікування.
  
  

• Клініко-морфо-функціональна характеристика тиреотоксичного ентерального синдрому при хірургічному лікуванні хворих на тиреотоксичний зоб (клініко-експериментальне дослідження)

           Встановлено, що надлишок тиреоїдних гормонів значно погіршує травну функцію тонкої кишки та зумовлює патологічні зміни в її будові. Доведено, що усунення тиреоїдинового токсикозу та застосування індукторів синтезу мембранних ферментів у щурів сприяє відновленню травної функції кишки. З'ясовано. що гіпертиреоїдизм викликає зміни активності амілолітичних та ліполітичних ферментів порожнинного, а також мембранного травлення. У випадку легкого тиреотоксикозу їх активність підвищується, а середнього і тяжкого ступенів - прогресивно знижується. У хворих з клінічними проявами тиреотоксичної ентеропатії, незалежно від ступеня тяжкості тиреотоксикозу, активність ферментів знижена. Виявлено, що у хворих на тиреотоксичний зоб наявна перебудова структури слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Ддані зміни залежать від тяжкості тиреотоксикозу та є морфологічною основою тиреотоксичного ентерального синдрому. Науково обгрунтовано доцільність застосування медикаментозної корекції тиреотоксичної ентеропатії у передопераційній підготовці та післяопераційній реабілітації хворих.
  
  

• Профілактика та лікування післяопераційних інфекційних ускладнень у новонароджених та дітей раннього віку з природженими вадами травного тракту (клініко-експериментальне дослідження)

           Проведено клініко-експериментальне дослідження та здійснено комплексну оцінку всіх патогенетичних ланок патологічного процесу, оптимізовано хірургічну тактику, напрямки етіологічної, патогенетичної та посиндромної терапії, що дозволяє запобігти розвитку післяопераційних гнійно-септичних ускладнень. (ПОГСУ) та поліпшити результати лікування останніх. Уперше проведено вивчення ефективності інтраопераційної сорбційної детоксикації - тотальної пролонгованої перитонеосорбції з використанням полівінілпіролідону. Уперше розроблено та впроваджено до практики дитячої хірургії методи хірургічної корекції природжених вад травного такту, які є патогенетично обгрунтовані щодо їх термінів, обсягів і клінічної ефективності. Розроблено комплексну патогенетичну обгрунтовану методику лікування післяопераційних інфекційних ускладнень. Визначено пріоритетні завдання для запобігання ПОГСУ у новонароджених і дітей раннього віку з природженими вадами травного такту.
  
  

• Ураження легенів при подагрі: діагностика, патогенез, лікування (клініко- експериментальне дослідження)

  : Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.01.12 [Електронний ресурс] / Аркадій Олександрович Фаєрман; Донецький держ. медичний ун-т ім. М.Горького. — Донецьк, 2005. — 20 с. — укp.
  
  

• Профілактика та інтенсивна терапія синдрому гострого ураження шлунку в абдомінальній хірургії (клініко-експериментальне дослідження)

           Наведено результати досліджень впливу гострої абдомінальної патології на розвиток ерозивно-виразкових ускладнень. Наведено експериментальну модель, яка дозволяє визначити головні ланки дії факторів больової агресії та фізіологічні ланки послідовного ураження шлунково-кишкового тракту, починаючи від реакції симпато-адреналової системи, через розвиток гіпоксії до виникнення ендотеліальної недостатності, що призводить до розвитку синдрому гострого ураження шлунку. Проведено клінічне дослідження у 180-ти пацієнтів з гострою абдомінальною патологією, причиною якої була гостра шлунково-кишкова кровотеча, гострий панкреатит і гостра кишкова непрохідність. На підставі вивчення кисневого статусу, кислотно-лужного балансу, інтрамукозного pH, газового складу та гемодинаміки, стресової реакції та системної запальної відповіді, моторно-евакуаційної функції доведено наявність багатогранного патофізіологічного процесу розвитку синдрому гострого ураження шлунку та виділено реакцію симпато-адреналової системи, гіпоксії та ендотоксикозу. Обгрунтовано застосування профілактичної стратегії інтенсивної терапії, що дозволило знизити ризик повторної геморрагії на 27,5 % і необхідність у повторній госпіталізації на 18,2 % та в результаті зменшити строки перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії на 26,4 % та загального терміну перебування в стаціонарі на 8,9 %.
  
  

• Ураження легенів у хворих на системні захворювання сполучної тканини: діагностика, патогенез, лікування (клініко-експериментальне дослідження)

           Уперше визначено респіраторне вологовиділення, фізико-хімічні властивості експіратів, легеневий синтез і дихальне виведення небілкових азотистих сполук, ліпідів, ліпопротеїдів, продуктів перекисного окиснння ліпідів і антиоксидантного захисту за системних захворювань сполучної тканини, установлено їх значення у ранній діагностиці пневмопатій і зв'язок з функцією бронхолегеневої системи. Уперше доведено порушення сурфактантної системи легенів у випадку системного червоного вовчака (СЧВ), системної склеродермії, ревматоїдного артриту й обгрунтовано використання у комплексній терапії пульмональної патології стимулянтів синтезу легеневого сурфактанта і синглетно-кисневої терапії. Уперше у такої категорії хворих установлено розвиток легеневої інтоксикації. Уперше у разі СЧВ продемонстровано взаємозв'язок змін окремих морфологічних структур респіраторної системи з особливостями клініко-лабораторного перебігу захворювання. Уперше на експериментальній моделі аутоімунного захворювання у тварин визначено морфологічні зміни альвеол, бронхів і легеневих судин, патогенетичний вплив на них порушень системи імунітету і NO, патоморфоз за дії глюкокортикоїдних гормонів і цитостатиків. Доведено роль дисбалансу про- й антиоксидантної систем, клітинного та гуморального імунітету з розвитком гіперчутливості сповільненого типу, а також пульмонального синтезу прозапальних і регуляторних цитокінів у патогенезі уражень легенів за умов ситемних захворювань сполучної тканини.
  
  

• Оптимізація ендоскопічних методів лікування і реабілітації хворих з каменями нирок та сечоводів (клініко-експериментальне дослідження)

           Розроблено основні принципи ендоскопічного та лапароскопічного методів лікування різних видів локалізації каменів у сечовій системі. Проаналізовано їх ефективність і встановлено показання та протипоказання щодо застосування. Вивчено функціональний стан нирок перед та після проведення лікування нефроуретеролітіазу ендоскопічними методами. Проаналізовано ускладнення, які виникають в результаті застосування черезшкірної нефролітотрипсії, різних методів інтракорпоральної уретеролітотрипсії та лапароскопічної уретеролітотомії, визначено способи їх профілактики та лікування. Запропоновано використовувати антиоксидантну та антибактеріальну терапію під час ендоскопічного лікування хворих з коралоподібними каменями нирок. Вивчено рівень анестезіологічного забезпеченян під час ендоскопічного лікування хворих з каменями нирок та сечоводів. Доведено доцільність проведення реабілітаційного санаторно-курортного лікування хворих уретеролітіазом у здравницях Східниця та Трускавець. Визначено пересічну вартість та економічну ефективність ендоскопічного лікування хворих на уролітіаз. Встановлено морфологічні зміни стінки сечоводу у разі дії різних видів контактних літотрипторів. Розроблено показання та протипоказання щодо застосування черезшкірної нефролітотрипсії, ендоскопічної уретеролітотрипсії та лапароскопічної уретеролітотомії. Розроблено сучасні алгоритми лікування хворих з каменями нирок і сечоводів.
  
  

• Клініко-експериментальне обгрунтування профілактики важких форм пізніх гестозів (клініко-експериментальне дослідження)

           Дисертацію присвячено проблемі використання електромагнітних хвиль міліметрового діапазону малої потужності в комплексному лікуванні вагітних з пізніми гестозами легкого та середнього ступеня важкості з метою запобігання розвитку їх тяжких форм. Доведено відсутність ембріолетальної і тератогенної дії НВЧ-опромінення, негативного впливу на перебіг вагітності і постнатальний розвиток потомства незалежно від термінів його використання. Визначено, що НВЧ-терапія сприяє нормалізації показників біоелектричної активності головного мозку, церебральної гемодинаміки, імунокорекції, стимуляції компенсаторно-пристосовних реакцій в плацентні. Запропоновано комплексний, з НВЧ-терапією, метод лікування вагітних з пізніми гестозами, використання якого покращує перебіг ускладненої вагітності та прогноз для матері і плода.
  
  

• Обгрунтування застосування нового лікарського препарату теком при запальних захворюваннях бронхо-легеневої системи та атерогенних дисліпопротеїдеміях (клініко-експериментальне дослідження)

           Обгрунтувано застосування речовин класу омега-3 поліненасичених жирних кислот на прикладі нового вітчизняного препарату "Теком" у пульмонології для лікування запальних захворювань бронхо-легеневої системи та супутньої дисліпопротеїдемії. Визначено вплив препарату Теком на систему імунітету, стан системи згортання крові та ліпідний обмін лабораторних тварин у серії експериментів з моделюванням запального процесу бронхо-легеневої системи та гіперхолестеринемії. Виявлено імуностимулювальний гіпокоагуляційний та гіпохолестеринемічний вплив Текому. У хворих з запальними захворюваннями бронхо-легеневої системи досліджено імуностимулювальний ефект текому на Т-систему та фагоцитарну ланки імунітету. Проаналізовано його ефективність як гіпокоагуляційного й антиагрегантного засобу. Доведено гіпохолестеринемічну, антиатерогенну дію текому у разі супутньої дисліпопротеїдемії. Висвітлено позитивний вплив на клінічний перебіг захворювань.
  
  

• Цитогенетична та морфофункціональна характеристика ооцитів людини у зв'язку з їх заплідненням in vitro (клініко-експериментальне дослідження)

  : Автореф. дис... канд. біол. наук: 03.00.15 [Електронний ресурс] / Т.А. Коваленко; Укр. наук. гігієн. центр. — К., 1999. — 16 с. — укp.
  
  

• Клініко-морфологічні особливості хронічного пієлонефриту єдиної нирки (клініко-експериментальне дослідження)

           Визначено фактори, які сприяють розвитку хронічного пієлонефриту єдиної нирки (ХП ЄН), вивчено особливості його патогенезу та клінічного перебігу шляхом порівняння морфологічних ознак захворювання з клінічними, лабораторними, біохімічними та даними променевої діагностики. З цією метою обстежено 130 хворих на ХП ЄН, що перенесли нефректомію 5 - 10 років тому. Для встановлення особливостей розвитку компенсаторно-пристосувальних процесів у ЄН проведено експериментальні дослідження на 89-ти білих щурах лінії Вістар, котрим було виконано лівобічну або правобічну нефректомію, а також вивчено юкстагломерулярний апарат (ЮГА) в ЄН, яка залишилась після нефректомії у 26-ти хворих, шляхом інтраопераційної або черезшкірної біопсії. Встановлено, компенсаторно-пристосувальні реакції в ЄН, що залишилась після нефректомії, мають фазний характер від посилення кровотоку та ультраструктурних змін у клітинах ЮГА та в ниркових канальцях, що підвищують активність клітин звитих канальців, до утворення нових перитубулярних лімфокапілярів, повна перебудова завершується через 6 місяців. Зазначено, що запальний процес у паренхімі ЄН супроводжується порушенням активності ферментів у сироватці крові та сечі, прогресивним зниженням неспецифічної резистентності організму, порушенням в системі перекисного окиснення ліпідів. Запропоновано алгоритм діагностичних значень різноманітних симптомів та діагностичних тестів для діагностики ХП ЄН.
  
  

• Клініко-патогенетичне обгрунтування диференційованої терапії хронічних гастродуоденітів у дітей (клініко-експериментальне дослідження)

           Науково обгрунтовано нові шляхи щодо патогенетичної терапії хронічних гастродуоденітів (ХГ) у дітей шляхом визначення найбільш вагомих, статистично значимих факторів ризику, що сприяють формуванню захворювання, патогенетичної ролі хелікобактерно-кандидо-герпетичних асоціацій, стану імунної та ендокринної систем і колонізаційної резистентності травного шляху. Розроблено експериментальні моделі асоційованих хелікобактерно-кандидозних і хелікобактерно-герпетичних форм ХГ у нестатевозрілих лінійних білих щурів обох статей. Експериментально та клінічно доведено патогенетичну роль асоціацій Helicobacter pylori, грибів роду Candida та вірусів простого герпесу І типу в формуванні, рецидивуванні та прогресуванні ХГ. Установлено, що приєднання хелікобактерної, кандидозної та герпетичної інфекцій мають обтяжуючий вплив на перебіг захворювання, сприяють формуванню вторинного постіфекційного імунодефіциту, ендокринних порушень і генералізованих мікроекологічних змін травного шляху та обумовлюють прогресування ХГ за рахунок синергізму збудників. Уперше на експериментальній моделі ацетатно-хелікобактерного ХГ у нестатевозрілих білих щурах та в клініці показано переваги включення в ерадикаційний протихелікобактерний комплекс препаратів групи напівсинтетичних пеніцілінів з клавулановою кислотою. Обгрунтовано доцільність включення в нього антифунгальних і протигерпетичних засобів у процесі лікування ХГ на фоні асоційованого хелікобактерно-кандидо-герпетичного інфікування. Виділено статистично значимі комбінації факторів ризику розвитку ХГ в дітей з даною інфекцією, установлено їх інформаційну цінність, а також розроблено математичні моделі прогнозу вірогідності виникнення захворювання для формування груп ризику. Уперше на підставі клініко-експериментального дослідження запропоновано програму етапного диференційованого лікування та реабілітації. Доведено клінічну, репаративну, ерадикаційну та протирецидивну ефективність етапного комплексного застосування елімінаційних препаратів та імуномодуляторів бактеріального походження для лікування та реабілітації дітей з ХГ.
  
  

• Клініко-морфологічна характеристика і лікування рецидивних пахвинних гриж

           Досліджено питання етіопатогенезу, клінічного перебігу, діагностики, а також запропоновано підхід до лікування хворих на рецидивні (РПГ) та багаторазово-рецидивуючі пахвинні грижі (БРПГ) з розробкою раціонального застосування трансплантатів для пластики пахвинного каналу. Особливе місце приділено вивченню анатомо-морфологічних змін структур у пахвинній ділянці та каналі. Досліджено 182 хворих. Вивчено особливості хірургічної анатомії пахвинного каналу залежно від раніше застосовуваного методу герніопластики. Розглянуто питання вибору методу повторної операції залежно від ступеня морфологічних змін у пахвинній ділянці, наявності або відсутності елементів "дрімаючої інфекції". Крім суб'єктивних методів вивчення клініки РПГ і БРПГ використано додаткові методи діагностики з використанням розроблених методик ультразвукового дослідження та комп'ютерної томографії. Отримані результати досліджень дають змогу визначити характер раніше виконаної операції, вид грижі, дані про грижовий вміст, про розташування насінного канатика, а також робити вимірювання не тільки дефекту в задній стінці пахвинного каналу, але й вимірювати сам пахвинний проміжок. За результатами вивчення хірургічної анатомії пахвинного каналу у разі РПГ і БРПГ розроблено техніку операції, основою якої є принцип строгої етапної послідовності у ході операції з урахуванням об'єму грижі та топографоанатомічних змін. Експериментально розроблено та впроваджено до клінічної практики найбільш раціональний спосіб застосування трансплантатів для пластики грижових дефектів у разі РПГ і БРПГ у тих випадках, коли цілком зруйновано пупаратове зв'язування та відсутні ділянки поперечної фасції.