Інститут геронтології АМН України.
Берко Олена Минівна.
УДК 616.6-06:612.398.12
ПОЛІАМІНИ У КОМПЛЕКСНІЙ ОЦІНЦІ ХВОРИХ
НА УРОСЕПСИС
03.00.04 — біохімія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата біологічних наук
Київ — 1999
Дисертацією єрукопис
Робота виконана у Донецькому державному медичному університеті ім.М.Горького
МОЗ України.
Наукові керівники:
доктор медичних наук, професор Сорока Віктор Романович, Донецький державний медичний університет, завідувач
кафедри біохімії;
доктор медичних наук, доцент Денисов Віктор Костянтинович, Донецький державний медичний університет, професор
кафедри урології та оперативної нефрології.
Офіційні опоненти:
доктор біологічних наук, професор Нікуліна Галина Григорівна, Інститут урології та нефрології АМН України,
завідувачка лабораторії біохімії;
доктор медичних наук Кришталь Микола Васильович, Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця МОЗ
України, доцент кафедри патологічної фізіололгії.
Провідна установа:
Інститут ендокринології та обміну речовин АМНУ, лабораторія біохімії.
Захист відбудеться “9” вересня 1999року о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.551.01 у Інституті геронтології АМН України за адресою:
254114, м.Київ, вул.Вишгородська,67.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституті геронтології АМН України
(254114, м.Київ, вул.Вишгородська,67).
Автореферат розісланий “7” серпня 1999року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Потапенко Р.І.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АЛТ – аланінамінотрансфераза
АСТ – аспартатамінотрансфераза
-ГГТ - -глютамілтранспептидаза
ГНН – гостра ниркова недостатність
К - креатинін
КОС – кислотно-основний стан
ЛДГ - лактатдегідрогеназа
ЛІІ – лейкоцитарний індекс інтоксикації
КК – креатинкіназа
ПК – показник катаболізму
ПОЛ – перекисне окислення ліпідів
С - сечовина
СМ – середні молекули
ХНН – хронічна ниркова недостатність
С3аdesArg, С5аdesArg – похідні анафілотоксинів
Ig A,G,M – імуноглобуліни А,G,M
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.
Актуальність теми. В теперішній час уросепсис залишається однією з найскладніших клінічних проблем.
Ці складності пов’язані з труднощами профілактики, діагностики і лікування уросепсису. Наприклад, несвоєчасна
діагностика уросепсису на основі бактеріологічного дослідження затримує початок лікування хворого на 7-10 діб.
Крім того, сепсис можуть викликати L-форми бактерій, анаероби, різноманітні небактеріальні мікробні фактори
такі, як віруси, мікоплазми та гриби. Відмінності цих форм ускладнюють діагноз уросепсису. Виникає
необхідність в розробці метода, показового при цих формах уросепсису, незалежно від етіологічної форми,
дослідження, забираючого менше часу, ніж традиційні мікробіологічні дослідження.
Традиційні підходи у лікуванні з застосуванням антибіотиків та антисептиків не виправдали себе,
тому що при таких підходах, незважаючи на значні економічні витрати, зберігається висока летальність хворих,
досягаюча 61,4-80 %. В теперішній час в урологічній практиці використовуються різноманітні методи
екстракорпоральної детоксикації, коректуючи синдром ендогенної інтоксикації. Не дивлячись на велику кількість
цих методів, залишаються не розв’язаними ряд принципових питань щодо визначення критеріїв до застосування
еферентної детоксикації. Немає єдиної думки, які біохімічні показники можуть служити критеріями успішного
запровадження цих методів та які порушення у біохімічному гомеостазі можуть виникати при їх застосуванні.