От партнеров

Заказать работу

От партнёров


Счетчики
    Желаете получить информацию о том, где можно найти и СКАЧАТЬ не отходя от своего компьютера бесплатные журналы, обзоры, научные и аналитические статьи, статистические данные, книги, учебники, официальные документы государственных органов? Тогда воспользуйтесь нашим новым сервисом "Полезная ссылка"!

    Как это работает? Очень просто! Вы получаете полезную ссылку, нажав на которую, скачиваете документ с первоисточника в электронном виде.

Поиск рефератов на Linksdir.com.ua!
Раздел каталога

Научные статьи и авторефераты диссертаций по гуманитарным наукам

Название

Історичний погляд на розвиток образотворчості учня / І. Демченко // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. — 2003. — N 1. — С. 63-70. — Бібліогр.: 8 назв. — укp.

Коротко

Історичний погляд на розвиток образотворчості учня

СсылкаСкачать в архиве
Добавлено2008-08-15 04:45:24

ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД НА РОЗВИТОК ОБРАЗОТВОРЧОСТІ УЧНЯ

Ірина Демченко

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини


Анотація. В статті дано коротку характеристику історичного періоду розвитку образотворчості учнів.

Ключові слова: образотворче мистецтво, творчий розвиток.

Аннотация Демченко И.И. Исторический взгяд на развитие изобразительности учеников. В статье дается краткая
характеристика исторического периода развития изобразительности учеников.

Ключевые слова: изобразительное искусство, творческое развитие.

Annotation Demchenko I.I. Historical views on development fine arts of the schoolboys. In article the brief
characteristic of the historical period of development the fine art pupils is given.

Key words: the fine art, creative development.


Образотворче мистецтво – один із засобів творчого розвитку учнів початкової школи.

Певною мірою, впливаючи на особистість, образотворче мистецтво природним чином залучає її до високодуховних
надбань людства, виховує культуру емоцій, здатність орієнтуватися у навколишньому житті, пробуджує
сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви.

Щоб визначити світоглядну роль образотворчого мистецтва в навчально-виховному процесі та технології його
викладання в початковій школі заглянемо в історію розвитку образотворчого мистецтва. В найдавнішому первісному
суспільстві людина не лише спостерігала бачене, вона замислювалась над ним, робила певні висновки та
узагальнення. З часом виникла потреба у нових формах спілкування і людина свідомо використовувала різні
прикмети, зрозуміли лише членам первісного суспільства. Це були предмети не лише створені природою, а й сама
вже людина часом створювала певний умовний знак. Ці умовні знаки люди вже могли прочитати, бо вживалися вони
уже з певною метою. Пізніше людина уперше намалює якийсь умовний знак, ще зовсім невправно. Відомо, що
мистецтво – це образне відображення дійсності. З глибини тисячоліть дійшли до нас перші витвори мистецтва –
наскальні малюнки, примітивні скульптури.

Найдавніші пам’ятки образотворчої діяльності людини виявили історичний процес розвитку мистецтва, як одну із
сторін загального процесу розвитку людської свідомості через пізнання світу [3].

Пам’ятки трипільської культури, звернені до мистецтва землеробських та скотарських племен доби неоліту і
раннього бронзовоко віку на території України, дають змогу висловити думку про розширення сюжетної,
ритмічно-орнаментальної форми, знаками є не лише графічні вирази (орнамент), а й пластичні форми (посуд).
Період трипільської культури характерний розвитку керамічних виробів для різного призначення, прикрашеним
чудовим розписом, білою, чорною фарбами та заглибленими лініями у вигляді спіралей, кіл, зигзагів і ін.

Звернувшись до епохи Стародавнього Єгипту перше, що виділяє культуру цього періоду – це геометрична простота
форм та їх геометризована стилізація. Домінуючим видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура. Вона
вступала у взаємодію з монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою, що відображала в своєму образі все,
чого прагнули володарі Єгипту. Мистецтво Стародавнього Єгипту – це мистецтво образу, в якому поєднується
образ, знак і символ в єдине ціле. Перші знаки єгипетської писемності (ієрогліфи) – це знаки-образи. Малюнок
використовувався для передачі сполучення звуків. Це був перший період переходу від піктографії до звукової,
мовної графіки.

В спеціальних школах стали створюватись принципи, правила, закони побудови зображень фігури людини, тварин,
рослин, створення рекомендацій для художників. Хоч вони до нас і не дійшли, проте ми знаємо про їх існування
(«Предписаний для стенной живописи и канона пропорций»), згадка про них є і в списку книг бібліотеки храму
Едфу, були і подібні рекомендації і для скульпторів. Дотримання канонів обумовило і технічні особливості
єгипетських майстрів, що рано використали сітку (геометричний спосіб) для точного перенесення на стіну
потрібного малюнка. Збереглись і дерев’яні дошки із розграфленими клітинками, де були нанесені малюнки, що
потім переносились на стіну. Канони сковували творчість майстрів. Оскільки мистецтво розвивалось і змінювалось
відповідно до умов, то і стародавні майстри зуміли проявити свою творчу силу навіть і в канонічних рамках
мистецтва.

Високого ступеню досягло мистецтво Древньої Греції. Мислителі, художники цієї країни важали навчання малюванню
необхідним не тільки для багатьох практичних ремесел, але й для загального розвитку і виховання [3].

Яскравою була художня школа Александрії. В александрійській школі переважала жанрова, інтимно-лірична лінія,
що вражала своєю реальністю і правдивістю.

Перші згадки про образотворче мистецтво як навчальну дисципліну зустрічаються в роздумах визначного античного
філософа Арістотеля (381-322 рр. до н.е.). У вченні про “мімезис” (реалістичне відображення дійсності у творах
мистецтва) він вказував, що у процесі знайомлення людини з основами образотворчого мистецтва формується
художня творчість, яка має пізнавальне значення. Розглядаючи коло предметів для початкових шкіл, Арістотель
вважав, що основними мають бути граматика, гімнастика, музика і малювання. У дослідженні особливостей розвитку
системи освіти Стародавнього Риму підкреслювалося, що грамота і малювання вважалися першорядними предметами,
які виконували утилітарні функції: грамота була необхідною передумовою вивчення інших, більш складних,
дисциплін, а малювання – основним засобом формування витонченості ока і досягнення людиною власної фізичної
досконалості та естетичної довершеності предметного середовища. Перші приклади художньої освіти виявлено у
Сікіонській школі мистецтва скульптури на Пелопоннесі (початок VI ст. н.е.), де вивчення малювання, зокрема
живопису, здійснювалося на грунті знання основ геометрії [1]. Якщо греки зображали вільних громадян, то
римські майстри – солдат навчених, дисциплінованих, готових виступити у військовий похід. В римських рельєфах
відсутня гармонія старогрецьких зображень, проте особливо вражають точність в зображеннях частин тіла,
зачісок, озброєння тощо. Широко використовувалась мозаїка, фресковий живопис, прикладне мистецтво.

В період Середньовіччя (романської епохи та готики) великий вплив на розвиток мистецтва мала церква. Художники
романської епохи виконували свої зображення із врахуванням різних умовностей та правил. В Эпоху готики
основним видом мистецтва була архітектура із великою кількістю скульптур та прикрас. Значного розвитку
досягнуто в книжній мініатюрі та декоративно-прикладного мистецтва: різьби по слоновій кості, ювелірна
справа.

Отже, в епоху середньовіччя художники, скульптори, зодчі, виражаючи свої думки, творчість вимушені були
творити в рамках умовностей. Але крізь символи та умовності пробилась жива, трепетна душа творця того часу, що
тягнулась пізнати світ, правду і розповісти про свій внутрішній світ.

Про необхідність введення малювання у коло навчальних предметів висловлювався відомий слов’янський педагог
Я.А.Коменський (1592-1670). Він був переконаний, що під час малювання найяскравіше виявляється дитяча
творчість. Тому цей предмет можна вважати одним із найголовніших елементів виховання. Завдяки малюванню дитина
виявляє себе як творча істота; за допомогою кольору, лінії вона показує, що уявляє і прагне створити з себе. У
процесі дитячої зображувальної діяльності відбувається активне, творче пізнання себе і навколишнього світу.
Тому, на думку Я.А.Коменського, розвиток здібностей до малювання становить одне з найсуттєвіших завдань
розвивально-виховуючої освіти у Материнській школі.

Золотим віком італійської художньої культури вважається епоха Високого Відродження (ХV- ХVIст.). Мистецтво,
особливо живопис, було включено у сферу пізнавальної діяльності. Художники та письменники прагнули до
правдивого зображення природи людини, естетичного ставлення до навколишньої дійсності. Основним стержнем епохи
Відродження займались вивченням анатомії, археології, математики, фізики. Вони дали наукові основи (з
математичним викладом) законів перспективи, світлотіні, теоретично виклали способи реалістичного зображення
навколишньої дійсності, сприйняття і передачі кольору. Так в «Трактаті про живопис» Ченніні Ченнино підкреслює
важливість в пізнанні художником дійсності перш за все малювання з натури. В трактаті «Три книги про живопис»
Леон Баттиста Альберті доводить необхідність для правдивого, реалістичного зображення предметів дійсності
необхідні знання та використання точних наук художником.

Леонардо до Вінчі вивчав анатомію в кращих анатомів та закони математики в кращих математиків свого часу.
Мікеланджело анатомуючи труп вивчав м’язи людини. Чимало ночей підряд потратив художник Паоло Учелло на
розв’язок задач з перспективи.

Художники італійського Відродження створили життєрадісне реалістичне мистецтво. Життєвість, правдивість,
створюваних образів, глибоке розкриття внутрішнього світу людини, високий гуманізм – особливості мистецтва
італійського Відродження.

Відомий англійський педагог Джон Локк (1632-1704) пропонував увести малювання до кола навчальних предметів з

См. также:
  • Розвиток інституту іпотеки в Україні: історичний досвід, проблеми та перспективи

             Зроблено спробу систематично дослідити історію правових і організаційних основ інституту іпотеки в Україні протягом X - XXI ст. Визначено найважливіші історичні передумови зародження інституту іпотеки, з'ясовано його природу, розкрито суть поняття, значення, специфіку формування інституту іпотеки в Україні. Розглянуто умови його розвитку й основні особливості застосування, а також наведено їх історико-правову оцінку. Досліджено організаційно-правові основи інституту іпотеки та проблеми його становлення у сучасній Україні. Запропоновано напрями вдосконалення законодавства в сфері регулювання іпотечних відносин.

  • До питання про розвиток концептуальних засад дослідження національного характеру: історичний аспект

    [Електронний ресурс] / А.В. Швецова // Культура народов Причерноморья. — 1997. — N1. — С. 74-83 — Библиогр.: 6назв. — укp.

  • Cтановлення та розвиток інституту президентства в Україні (1991 - 2006 рр.): історичний аспект

             Досліджено аспект стосовно інституту президентства в Україні у період 1991 - 1 січня 2006 рр. З використанням певних джерел вивчено передумови його виникнення та процес становлення. Висвітлено етапи розвитку даного інституту та їх характеристику. Проаналізовано зміни, які відбувалися у певні періоди, з'ясовано їх переваги та недоліки у контексті тогочасної політичної ситуації. Розглянуто протиріччя між гілками влади та їх вплив на еволюцію інституту президентства. Проаналізовано причини проведення політичної реформи у контексті функціонування інституту. З'ясовано дії Президента України у сфері внутрішньої політики держави та проведення ним реформ. Досліджено зовнішньополітичну діяльність керівника держави у контексті становлення України на міжнародній арені.

  • Нонконформізм: Погляд сьогодення

             Зазначено, що в 1960 - 1980 р. відбувалася остаточна демаркація між офіційним і неофіційним мистецтвом. Епіцентри творчої діяльності, зміщені до неофіційної норми "spiritual emigration". Реальні проблеми мистецтва обговорювалися тільки у вузьких колах фахівців, які пробували уникати органів ідеологічного керування. Спроба вчених-мистецтвознавців нонконформістів у своїх роботах відбити зміни сучасних тенденцій одержувала ідеологічний тиск й трактувалося владою як "шкідливий" вплив сучасного Західного мистецтва.

  • Історичний розвиток концепцій обгрунтування у логіці та філософії права (від античності до початку ХІХ сторіччя)

             Здійснено дослідження історії проблеми обгрунтування у праві у часовому інтервалі від епохи античності до початку XIX ст. Показано теоретичну значимість філософсько-правового та логіко-методологічного аналізів процедури обгрунтування, специфіку обгрунтування у праві у порівнянні з обгрунтуванням в інших науках. Запропоновано визначення обгрунтування у праві як універсальної для всієї форми права логіко-методологічної процедури пошуку та встановлення переконливих (необхідних і достатніх) підстав для наших суджень про юридично-значимі події, їх правової оцінки та прийняття адекватних їм рішень. Проаналізовано головні підходи до обгрунтування у праві від виникнення перших логіко-правових теорій античності (Аристотеля, Цицерона) до концепцій, висунутих мислителями XVIII - на початку XIX ст. (Лейбніцем, Вольтером, Бентамом). Установлено типологію стратегій обгрунтування - моністичних, дуалістичних, плюралістичних. Показано специфіку аподиктичного та топічного (діалектичного), аналітичного та пробабілістичного підходів до проблеми обгрунтування у філософії права та практичної юриспруденції. Аргументовано положення про парадигмальний зсув в історії методології правового обгрунтування від аналітики до топіки. Визначено перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми обгрунтування в юриспруденції.

  • Історичний розвиток населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра в XI - першій половині XIII ст.

             Досліджено процес історичного розвитку давньоруськоо населення на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра в XI - першій половині XIII ст. Охарактеризовано етнічну ситуацію в регіоні у другій половині I тисячоліття н.е. Висвітлено процес включення цієї території до складу Київської держави. Доведено, що у цей період на зазначеній території мешкало давньоруське населення. Проаналізовано основні компоненти його матеріальної культури. На території регіону відзначено літописні населені пункти, а саме: Василів, Онут, Кучелмін, Плав, Прут. Визначено їх соціально-економічний статус. Вивчено розвиток землеробства, скотарства, ремесел, промислів і торгівельних зв'язків у місцевих мешканців, визначено їх спільні риси й особливості у порівнянні з іншими територіями давньої Русі - України. Досліджено питання щодо християнізації місцевого населення. Охарактеризовано поховальний обряд і встановлено походження окремих ритуалів. Наведено характеристику христянських культових споруд. Значну увагу приділено християнській культовій символіці, відзначено існування язичницьких амулетів та оберегів. Охарактеризовано поширення писемності й освіченості у населення регіону. Відзначено, що середньовічне населення зазначених земель мало слов'янське походження, а матеріальне й духовна культура має аналогії серед давньоруських (давньоукраїнських) старожитностей земель Русі - України.

  • Розвиток сільського господарства Північно-Східної Угорщини в 1945-1961 роках (історичний аспект)

             Розглянуто історію розвитку сільського господарства на території історичних комітетів Саболч, Сатмар, Берег, що залишилися після Тріанона та Паризької угоди до 1961 р. Досліджено період колективізації, що у результаті політичних рішень призвів до корінних змін аграрних відносин. Висвітлено переломні етапи в сільському господарстві Угорщини: розподіл землі серед селян у 1945 р., колективізацію земельних ділянок та події 1953 - 1954 та 1956 рр. Піддано критичному аналізу архівні та офіційно-статистичні дані, шо за часів режимів Ракоші та Кадара були доступні для окремої категорії осіб. Досліджено методи та практику насильницької колективізації та опір селян проти існуючого режиму. Проаналізовано особливість угорської моделі колективізації на відміну від Радянського Союзу.

  • Проблеми розподілу Чорноморського флоту (погляд з заходу)

    [Електронний ресурс] / В.В. Петровський // Культура народов Причерноморья. — 1999. — N8. — С. 79-82 — Библиогр.: 29 назв. — укp.

  • Композиція - фундаментальний стан вакууму, метод пізнання, образотворчості та формування середовища життя

             Вперше зроблено інформаційний прорив у створенні наукової бази для формулювання основ буття - ZакоNу* та фундаментального методу його пізнання. Зроблено висновки про образологічну суть чотирьох знаків Закону - б, о, г, і - для формування знань про буття як про фундаментальні стани композиції, що закладає науковий базис для дизайн-проектування й програмування майбутнього інформаційного суспільства - життя в Законі.

  • Психологічні особливості формування вчинкового потенціалу особистості учня

             Висвітлено сутність і психолого-педагогічний зміст поняття "вчинковий потенціал особистості учня", визначено особливості його формування. Розроблено психолого-педагогічну методику оцінки вчинкового потенціалу старшокласника, основними критеріями якої є когнітивне та емоційне прийняття учнями значущості вчинкової активності, суб'єктивні та об'єктивні стимули та можливості її актуалізації, а також суб'єктивний досвід даного виду діяльності. На підставі результатів наукового дослідження теоретично доведено та експериментально підтверджено доцільність розгляду вчинкового підходу як найбільш перспективного у розв'язанні психолого-педагогічних проблем виховання підростаючого покоління. Проведено емпіричне вивчення рівня сформованості вчинкового потенціалу та виявлено його індивідуально-типологічні характеристики за такими психологічними складовими, як "я знаходжуся", "я хочу", "я можу", "я рефлексую". Експериментально з'ясовано психологічні особливості розвитку вчинкового потенціалу старшокласників, які підтверджують принципову можливість формування та актуалізації їх вчинкової активності за умов освітнього закладу.

  • Формування творчої особистості учня профільного ліцею у процесі навчання

             Досліджено особливості організації навчально-виховної роботи у профільному природничо-науковому ліцеї та висвітлено її вплив на формування творчої особистості учня. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрито сутність поняття "готовність ліцеїста до організації та проведення науково-дослідницької діяльності", визначено його зміст, рівні, критерії та показники. Теоретично обгрунтовано зміст ліцейної освіти, орієнтований на специфіку академічного рівня навчання, що знайшло відображення у відповідній структурі робочого навчального плану ліцею. Здійснено відбір форм і методів навчання, які направляють діяльність ліцеїстів на процесуальні аспекти змісту освіти з одночасним формуванням у них особистісної та соціальної спрямованості на професію дослідника в галузі природничих наук. Експериментальним шляхом встановлено наявний рівень творчих можливостей учнів природничо-наукового ліцею. Експериментально доведено результативність впливу системи роботи педагогічного колективу щодо формування творчої особистості ліцеїста на рівень готовності його до організації та проведення науково-дослідницької діяльності.

  • Історичний аналіз становлення та розвиток медико-профілактичної допомоги робітникам водного транспорту України (на прикладі Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України)

             Висвітлено історію Київської лікарні водників у аспекті становлення та розвитку медицини водного транспорту в Україні. Досліджено історичну динаміку професійної виробничо-зумовленої патології водників, її лікування та профілактики. Показано роль Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-лікувального комплексу нового типу. Проаналізовано наукову й організаційну спадщину співробітників кафедри факультетської терапії N 2 Київського медичного інституту, що базувалась у Київській центральній басейновій клінічній лікарні. Наведено відомості стосовно розвитку медицини водного транспорту.

  • Історичний час як детермінанта творчого процесу

             Проаналізовано естетичні виміри категорії "історичний час" і вивчено його вплив на творчий процес. Історичний час розглянуто як символічний контекст, у якому розгортається специфічне людське буття в світі. Динаміку цього глобального процесу визначено принципами гармонії та досконалості. Усвідомлення та сприйняття часу в контексті певної історичної епохи визначає її темпоральну специфіку. Відповідно до цього запропоновано класифікацію історичних епох: епохи зі статичним контекстом, коли дисгармонійність теперішнього співвідноситься з гармонією минулого, а онтологічна ситуація людини визначається "одвічним поверненням" до витоків; епохи з динамічним контекстом, коли поряд зі співвідношенням з минулим з'являється більш важливий рівень співвідношення з майбутнім, який активізує творчий імпульс, спонукає людину активно створювати реальний контекст власного існування; позаконтекстуальні епохи, репрезентовані "перехідним часом", характерною рисою якого є відсутність темпоральних орієнтирів. Сучасна історична епоха постмодернізму або посткультури є яскравим прикладом позаконтекстуальної епохи, що визначає складну систему детермінації творчого процесу історичним часом. Розглянуто віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну детермінації як основні її типи.

  • Історичний аспект римського права.

    План
    Вступ 2
    1. Історичний аспект римського права. 4
    2. Розподіл римського права на приватне і публічне. Приватне право для прийдешнього. 7
    3.“Цивільне” і “приватне” право 8
    Висновки 11
    Література 13


© 2007-2017 vbs.com.ua